«Не схожий на інших»: в Музеї Михайла Мармера пройшло заняття для молодших школярів


Страница входа Новости музея «Не схожий на інших»: в Музеї Михайла Мармера пройшло заняття для молодших школярів

«Не схожий на інших»: в Музеї Михайла Мармера пройшло заняття для молодших школярів


Одна з найболючіших шкільних тем – проблема підліткового буллінгу. Сьогодні її обговорюють на всіх рівнях, починаючи зі школи і закінчуючи кабінетами важливих чиновників. Дійсно, проблема дуже серйозна, й її, на перший погляд, майже не можна вирішити. У пошуках винного в розквіті явища, школа киває на батьків, батьки – на школу. Насправді це шлях в нікуди, оскільки буллінг у нас всюди: вдома, на роботі, в транспроте, в магазині, а вже як знущаються над відвідувачами в кабінетах чиновників! Словом, це не підліткове середовище, де все можна списати на брак виховання, це дорослі люди, що таким чином реалізують особисті комплекси міншевартості. Природа таких комплексів (це знають навіть не фахівці) родом з дитинства. Тобто, знову повертаємося до підліткового віку. Тому дуже важливо говорити про правильне виховання, яке засновано на пріоритеті і культивації моральних ціннісних орієнтирів у дітей.


Музей Михайла Мармера є місцем, де реалізуються освітні та виховні завдання, особливо в контексті роботи з дітьми та підлітками. Одним із завдань є формування міжособистісної толерантності у школярів. Чому це важливо? Тому що неприязнь, жорстокість, приниження одних іншими в дитячому середовищі згодом переростає й в міжнаціональну. А Музей Михайла Мармера насамперед – музей історії Голокосту.1


23 жовтня в Музеї культури єврейського народу та історії Голокосту «Музей Михайла Мармера» на інтерактивному занятті «Не схожий на інших» побували другокласники Криворізької загальноосвітньої школи № 109.


Малюки – народ відкритий, товариський та непосидючий. Тому заняття почалося з перегляду яскравого та повчального мультфільму про те, як важко бути одному й терпіти глузування оточуючих. В подальшому обговоренні побаченого, хлопці та дівчатка говорили про співчуття герою ролика, жаліли його, пропонували варіанти позитивної зміни сюжетної лінії. Після цього школярі активно включилися в гру, в якій потрібно було визначити наскільки вони схожі і не схожі між собою. Це проходило дуже весело і смішно. Було помітно, що учасники знаходяться в стані внутрішнього комфорту, відчувають радість від взаємодії один з одним.


Після захоплюючої гри другокласники слухали розповідь про маленьку дівчинку, яка теж хотіла грати та веселитися з подружками, але не могла, бо вона була в’язнем гетто. Любов, доброту і турботу вона могла отримати тільки від мами та бабусі, але радості не було ніколи. Був тільки страх. Це те почуття, яке вона запам’ятала на все життя й завжди носила його в серце. Їй пощастило – її врятували мужні люди, а мама та бабуся загинули… Сьогодні героїня вже в дуже похилому віці, і вона мріє, щоб всі діти були улюблені та щасливі, й нічого не боялися.


Коли діти покидали музей, говорили, що у них в класі більше ніхто нікого не буде ображати і дражнити, що вони краще будуть дружити та грати один з одним.


Дуже хочеться, щоб відкритість, доброта та повага до оточуючих оселилися в маленьких сердечках назавжди.


2019.10.25.