ТРАГЕДІЯ МІЗОЦЬКИХ ЄВРЕЇВ


Страница входа Новости музея ТРАГЕДІЯ МІЗОЦЬКИХ ЄВРЕЇВ

ТРАГЕДІЯ МІЗОЦЬКИХ ЄВРЕЇВ

Роман Михальчук

Пам'ять

12 жовтня 2012 року у селищі Мізоч Здолбунівського району Рівненської облатсі відбувся мітинг-реквієм по вшануванню пам’яті загиблих мізоцьких євреїв у жовтні 1942 року. Зі словами скорботи та шани на заході виступили селищний голова Похилюк Б. Ю., голова спілки ветеранів Овсійчук М. Я., депутат обласної ради, почесний громадянин селища Андріюк О. М. Працівники бібліотеки представили книжково-документальну виставку «Трагічні сторінки в історії Мізоча. Голокост в Україні». Мітинг-реквієм відбувся біля пам’ятної стели, встановленої поблизу місця розстрілу євреїв. До 70-ої річниці з дня трагічних подій монумент було відновлено Андріюком О. М. Мізочани поклали квіти до стели та вшанували пам'ять загиблих хвилиною мовчання.

ТРАГЕДІЯ МІЗОЦЬКИХ ЄВРЕЇВ

27 червня 1941 року Мізоч було окуповано німецькими військами. Однією з перших постанов німецьких загарбників на окупованих територіях стає положення про обов’язкову реєстрацію євреїв. 22 липня 1941-го року в Мізочі створюється документ, що регламентує життя жителів містечка. Всім особам наказувалось здати новій владі радіоприймачі, велосипеди, друкарські машинки. Без дозволу влади жителям міста не можна було залишати місця свого помешкання. За невиконання наказу – розстріл.

Євреїв змусили носити спеціальні позначки – нарукавні пов’язки з шестикутними зірками. Згодом їх замінили жовті лати на спині та серці. Від 20-ї  до 7-ї год. було заборонено виходити на вулицю. За порушення такого розпорядження наступала найвища міра покарання – розстріл.

Згодом все єврейське населення зігнали в гетто. За радянськими даними в мізоцьке гетто було зігнано дві тисячі мізоцьких євреїв і ще стільки ж з навколишніх сіл. Розташовувалося воно в центрі поселення, поблизу сучасної автостанції та торговельних об’єктів. Всю територію було обгороджено колючим дротом, під’єднаним до електрики. Приміщення взимку не опалювалося.

Євреям заборонено торгівлю з місцевими жителями, тож було спровоковано штучний голод. Однак знаходилися мізочани, що допомагали євреям продуктами харчування. Наприклад, Марія Трохимівна Гуц згадує: «Йдучи в місто, ми брали в кишені або в полотняні торбинки картоплю, яблука і підкидали за огорожу. Може, когось хтось навчив з дорослих, а може додумалися самі, адже в гетто були діти нашого віку, яких ми добре знали, з якими спілкувалися. Іноді, граючись, хтось казав: «Давайте понесемо жидам картоплю».

Не зважаючи на те, що німецька адміністрація заборонила допомогу євреям під страхом смерті, знаходилися такі, що нехтували їхніми указами. Так, Терентій Парфенюк постачав яловичину в гетто. І був засуджений до смерті. Спочатку його водили вулицями з написами на спині та грудях про те, що його покарають смертю за зв’язок з євреями. Потім мала відбутися показова страта. Для цього в центрі Мізоча змайстрували шибеницю й зігнали людей. Відпустили українця лише завдяки вмовлянню доньки Ніни. А двох євреїв, що допомагали йому,  повісили.

В ніч з 13 на 14 жовтня 1942 року мізоцьке гетто було оточене українською поліцією.  Євреям повідомили, що їх із мізоцької залізниці будуть вивозити на роботи до Німеччини. Для цього треба було зібратися на площі о шістнадцятій годині з цінними речами.

Зібравши майже півтори тисячі чоловік, окупанти повели колону в напрямку залізничної станції. Коли євреї зрозуміли, що їх ведуть на страту, почали викидати дорогі речі (в тому числі – золото, прикраси) з містка в р. Стубелку та на дорогу. Вже тоді почалися поодинокі розстріли. В. Бідюк згадував про одну жінку з малою дитиною, що не встигала за колоною. Тож її з дитям було застрелено на місці.


Характеристику розстрілів подає акт «О зверствах, учиненными немецко-фашистскими оккупантами...», складеного комісією із розслідування злочинів німецьких загарбників та їх посібників. За наказом німців євреї самі викопали могильну яму. Нібито для потреб Мізоцького цукрового заводу потрібно було викопати рів довжиною 50, шириною 7 та глибиною 6 м. Розміщувався він на відстані 300 м від заводу.

Перед розстрілом євреям було дано наказ роздягнутися. З’явилося три купки речей: окремо складали одяг, взуття та коштовності.

За даними комісії, нацисти розстрілювали по 5-6 чоловік, ставивши їх перед цим на коліна з нахилом тіла вперед. А за свідченням старожилів – ставили поряд по двоє і стріляли в потилицю. Куля проходила скрізь одну жертву до другої. Так педантичні нацисти економили на патронах. Тому після розстрілів земля ще кілька днів ворушилася.

Об одинадцятій годині наступного дня почався другий етап нищення. На площу зігнали майже 800 євреїв і знову повели до рову. Масові вбивства тривали шість днів. Крім того, за донесенням одного з поліцаїв ще близько 100 євреїв було знищено біля с. Залісся, де вони переховувалися. Таким чином, за радянськими даними, було знищено 3 500 єврейського населення.

В самому гетто широкого розмаху набула пожежа. За однією із версій, євреї підпалили будівлі, щоб відволікти увагу нацистів та підняти повстання. Із 26-ти гетто на Рівненщині повстання відбулися лише в Мізочі та Тучині. У Мізочі повсталі озброїлись сокирами і ножами. Багатьом вдалося втекти та створити єврейську партизанську групу, що боролася проти окупантів.


Небагатьом євреям вдалося вижити. Пніна Сорек (дівоче прізвище – Мізоч) розповідала, що під час розстрілу куля не влучила в неї, а тіла євреїв прикрили її, і таким чином їй вдалося врятуватися. Врятувалася дівчина завдяки місцевій українській родині.

Ще одна єврейська дівчина – Софія Горштейн, - втекла до родини своєї подруги-однокласниці Марії Слободюк. Їй зробили криївку на горищі клуні в сіні і там переховували. У сім’ї Слободюків Софія перебувала з 14 жовтня 1942-го до 1 липня 1943-го року. А під час обшуків окупантів Сидір Слободюк направив єврейку в с. Верхів до родичів.

Після закінчення війни Софія оселилася в Ізраїлі й подала свідчення до інституту Яд Вашем (Ізраїль). Тож сім’ю Слободюків нагородили дипломами Праведників народів України, а дочку Марію – міжнародним почесним званням «Праведниця народів світу». Нажаль, в січні 2012 року жінка пішла з життя.

Береже пам’ять жертв Голокосту у Мізочі пам’ятник, встановлений наприкінці 80-х років. У 1992 р. на місце загибелі вперше приїжджала делегація з Ізраїлю та США. Нащадки загиблих євреїв виготовили та встановили меморіальну дошку на пам’ятній стелі. Відтоді практично щороку навідуються євреї вшанувати пам’ять загиблих.

2012.10.16